У 2014 році українцям вдалося уникнути помилки 2004-го, коли після Помаранчевої революції процеси в державі були віддані на відкуп лише владі. За десять років по тому відбулося усвідомлення – ми і є держава, а українське суспільство в цілому перетворилось на «громадську організацію», яка пильнує, добивається, формує, вимагає, пропонує рішення.
Про спадщину Революції Гідності і про те, як громадський сектор працює сьогодні для збереження здобутків Майдану, говорили учасниці зустрічі, яку спільно організували Київський хаб прав людини та PEN Ukraine. Модерувала подію Валентина Сотникова, літературознавиця, докторка філософії.
Світлана Поваляєва, письменниця, журналістка та громадська діячка, має за плечима досвід фактично трьох українських революцій, починаючи з Революції на граніті. За її спостереженнями, суспільство подорослішало, а люди розуміють, що їхня відповідальність за те, що робиться в країні, і це не держава тобі винна, а ти у ній господар. Майдан був тим простором, де пліч-о-пліч на барикадах стояли люди, які за нормальних умов навіть не мали приводів говорити між собою, бо їхні уявлення про світ були радикально відмінними. На Майдані оприявнилась здатність до об’єднання і синергії, щоб чинити опір і захищати цінності, які по своїй суті є європейськими. Саме це пізніше лягло в основу формування великої кількості громадських організацій різного напрямку.
Вторгнення Росії у Крим і початок АТО на Донеччині і Луганщині перемкнули на себе фокус уваги і знову потребували зусиль суспільства, а отже не було часу і простору для того, щоб осмислити і відрефлексувати Майдан, каже Любов Якимчук, поетка, сценаристка та громадська діячка. За її спостереженнями, сучасне українське прагнення до індивідуалізму має коріння з протиставлення насильницькому колективізму. Поза тим, у критичні моменти українці-індивідуалісти здатні єднатися з власної волі, як це, наприклад, сталося на «картоноковому майдані». Письменниця відзначає зміну тональності гасел і їх децензурування. За цим вона вбачає повернення собі всієї широти можливостей української мови. Адже за епітетом «солов’їна» тягнуться корені імперської позиції, де українська – пташина мова. Нею було можна милуватися, співати пісень, але не можна було писати наукові роботи з фізики чи математики, чи проявляти через неї внутрішню силу.
Ще для однієї учасниці розмови, Любові Галан, співзасновниці ГО «Принцип» та громадська діячка, Революція Гідності стала першою революцією у її житті. На той час їй було 18 років і вона була на Майдані від першого до останнього дня. Це був «інкубатор ідентичності», простір, де уперше перетиналися і знаходили спільні люди з усіх куточків країни. Саме це покоління, яке виросло вільним від страху, інвестувало десять років свого життя, а фактично, свою юність, щоб підготуватися і помститися. Не як жертва, а як мисливець. І саме ці люди були поміж тих, хто прийняв бій у лютому 2022 року, знаючи чому і навіщо вони це роблять. Говорячи про спадок Майдану, правозахисниця відзначає «безкомпромісну любов до незнайомого ближнього». Це цінність, яку продемонструвала Небесна Сотня, коли невідомі один одному люди ставали на захист іншого, бо їх вело у цьому сумління. Це жертва, яку важко прийняти та жити далі з цим усвідомленням.
Зрештою, щоб побачити здобутки Революції Гідності та що нам вдалося подолати, варто частіше озиратися назад.
Партнерами Київського хабу прав людини та PEN Ukraine у проведенні події стали Центр громадянських свобод, Гельсінський норвезький комітет за підтримки Норвегії.
