Люди віком 60+ становлять приблизно четверту частину українців. У той самий час, лише 4% матеріалів у медіа певним чином стосуються цієї категорії людей, але їхніх голосів там не чути. Як зробити видимими і суб єктними у суспільстві людей старшого віку і що для цього потрібно, говорили на круглому столі «Від слів — до змін: як подолати ейджизм у законодавстві, медіа та публічній комунікації». Модерувала подію Євгенія Кубах, виконавча директорка Київського хабу прав людини.
– Не важливо, йдеться про гендерну нерівність або про нерівність, пов’язану з віком, насправді все це — про інклюзивне суспільство, де явище дискримінації має бути нейтралізоване. Слід робити усе можливе, щоб цього було менше у нашому житті, — зазначила Євгенія Кубах, розширюючи сприйняття проблематики події через рамку прав людини.
Приводом ширше поглянути на вплив ейджизму і його неочевидні наслідки для суспільного життя стало нещодавнє дослідження Українського інституту медіа та комунікації. За словами очільниці організації, Діани Дуцик, аналіз медіа показує, що старші люди часто зображуються як тягар, а тематика повідомлень щодо цієї категорії героїв зазвичай обмежується вузьким колом питань – напркилад порадами щодо здоров’я або соціальної підтримки. А ще старші люди не мають голосів — за них, зазвичай,говорить хтось інший. Епітети «пенсіонери», «люди похилого віку» є дискримінаційними, але існують не лише у медіа, а також у законодавчих актах. І це потрібно міняти, переконана Діана Дуцик.
Власне, ідея круглого столу мала в своїй основі задум зібрати разом державні інституції, народних депутатів, представників медіа та неурядових інституцій, щоб разом окреслити не тільки проблематику, але й потенційні шляхи до переосмислення ролі старшої людини у суспільстві і зміни ставлення до неї. Очевидно, що демографічний профіль України змінюється —- старші люди переважають кілісно молодих, а отже час подумати про «срібну економіку», активне довголіття та антидискримінаційні практики за віком.
Європа не прирівнює вихід на пенсію з безпорадністю
Учасники та учасниці події дискутували про те, чи мають найперше медіа формувати дискурс, чи все ж таки слід починати із законодавчих змін. Адже той самий Пенсійний фонд оперує документами, у яких масово використані дискримінаційні вирази.
Народний депутат України Ярослав Юрчишин говорить про те, що дискурс не може існувати окремо від упорядкування нормативної бази. На його думку, є сенс додати аналіз законопроєктів на предмет дискримінації за віком ще на етап підготовки документів. Бо окрема задачі – замінити формулювання в існуючій нормативній базі, і зовсім інша – не допустити їх появи ще у процесі розробки.
Погоджується з необхідністю змін і колега по Верховній Раді, народний депутат Микола Княжицький. У якості прикладу дискримінації наводить обмеження за віком, які наприклад стосуються суддів та низки інших високих посад, де існує заборона працювати людям старшим за 65 років.
– Термін «похилий вік» взагалі не узгоджується з європейським законодавством. Досягнення пенсійного віку не робить людину пенсіонером в Європейському Союзі, вона набуває додаткові права на соціальне забезпечення. Пенсіонер — це не статус людини, яка не може працювати, а досягнення певного віку не виключає її з ринку праці і не передбачає ставлення до неї як до непрацездатної особи. І тут наше законодавство підлягає перегляду і в рамках адаптації до права ЄС. Ми маємо відмовитися від дискримінаційних термінів, які отримали від радянської спадщини, — наголошує Микола Княжицький.
Поруч з дискримінаційною термінологією і обмеженнями, що поки існують у законодавстві. є ще й неформальна культура, про яку в тому числі, говорять люди з медіасфери. Наприклад, досягнувши певного віку ті, хто працював в кадрі і були обличчям телеканалів, переходять на менш публічні редакторські чи керівні посади. Тоді як за кордоном телеведучі будуть кар’єру протягом кількох десятиліть. Канали бережуть їх, цінують їхню репутацію та довіру авдиторії, яка формувалась протягом тривалого часу.
Відкритість до обміну досвідом впливає на збалансованість матеріалів у медіа
Поняття «срібної економіки» включає в себе не тільки можливість старших людей працювати і вести активний спосіб життя. Йдеться також про інфраструктуру, цілий перелік послуг і товарів, які б стосувалися вікової аудиторії 55+. При цьому, наприклад, для окремих бізнесів цей прошарок суспільства залишається невидимим і нецікавим. Ті ж телеканали, за сформованою колись звичкою, переважно націлюють свій продукт на аудиторію 18-54. Якщо колись, при іншій демографічній структурі населення, це могло працювати, то нині такий поділ суттєво зрізає економічно активний кластер глядачів. А отже зменшує обсяги потенційного прибутку для бізнесів, і як наслідок – для медіа.
– Формування команди за віком — це вже давно моветон, адже єднають ідеї, цілі, інтереси і бажанням досягти певної цілі. Задача будь-якої компанії — розкласти пазл команди так, щоби кожна група людей могла узяти від інших найкраще і навчитися новому, – підкреслює Олена Ніцко, відповідальний секретар Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Цю практику і її позитивні наслідки потверджує досвід медіа, які не мають упереджень щодо вікових чи гендерних особливостей працівників і перетворюють розмаїтість на свою сильну сторону.
– Коли ми усвідомлюємо і щодня практикуємо обмін враженнями та досвідом, це і є спосіб, у який в редакції виробляється поважне ставлення одне до одного, вміння отримувати і надавати допомогу. Це неминуче позначається на матеріалах, які ти готуєш. Якщо у тебе що щодня є практика рівноправного ставлення і взаємодії з іншими людьми, відповідно і матеріал твій набагато менш заризикований тим, що в ньому будуть якісь стереотипи, – каже журналіст Андрій Куликов.
Дискусія, попри те, що була досить емоційною, адже присутні так чи інакше накладали на неї власний досвід чи досвід з близького оточення, підсвітила не тільки низку болей, але потенційних напрямків, як можна ситуацію міняти. Для частини учасників обговорення теми відкрило новий ракурс і проблематику як таку. І, що головне, розуміння того, чому про це варто говорити зараз.
Адже за символічними на перший погляд змінами, криється не лише зміна суспільного сприйняття, але цілком практичний вимір — посилення спроможності і самозарадності для старшого покоління. Усунути обмеження на ринку праці, наприклад, означатиме появу можливості гідно забезпечувати власне життя, а не покладатися лише на символічну пенсію, яку гарантує держава. Зрештою, спираючись винятково на власні здібності і бажання регулювати активність свого життя і не зазнавати дискримінації лише тому, що людина досягла певного віку.
Подію організували Український інститут медіа і комунікації та Київський хаб прав людини у співпраці з Центром громадянських свобод, Норвезьким Гельсінським комітетом за підтримки уряду Норвегії.
