«Дискримінації не існує, раз вона мене не стосується» – це досить поширене, але хибне в корені уявлення про сценарії, як люди взаємодіють між собою у ділових, соціальних та просто побутових вимірах. Старша за віком чи молода людина з великою імовірністю може опинитися в ситуації упослідження за віком. Або жінки стикаються з дискримінацією за статтю, наявністю чи відсутністю дітей. Фактично, кожен і кожна може знайти приклади, якщо не із власного життя, то хоча б раз такі траплялися у публікаціях медіа.
І саме видимості різних досвідів у ЗМІ була присвячена панельна дискусія на цьогорічному Donbas Media Forum, яку модерувала Ірина Виртосу, координаторка освітнього напрямку Київського хабу прав людини.
І саме видимості різних досвідів у медіа була присвячена панельна дискусія на цьогорічному Donbas Media Forum, яку модерувала Ірина Виртосу, координаторка освітнього напрямку Київського хабу прав людини.
Зібрали для вас ключові тези розмови.
«Інклюзивність — це про партнерство»
Ірина Виртосу, координаторка освітнього напряму Київського хабу прав людини
«Інклюзивність — це про партнерство різних груп людей, про доступні умови й безпечний простір проявляти себе, захищати власні права. І не тільки під якийсь «спеціальний» привід, як то День прав людини, а постійно, зробивши це буденною справою.
Формальне виокремлення якоїсь однієї групи є часто невиправданим. Тож ключовим наративом у ЗМІ радше має стати прав людини і повага до гідності».
«Навіть маленька тема може стати важливою для великої спільноти людей»
Тетяна Курманова, голова правління ГО «Громадське радіо», авторка подкасту «Борці, що здобувають світ»
«На жаль, назва продкасту «Борці, що здобувають світ», актуальна, бо батьки дітей з інвалідністю й справді виборюють права. Ми боремося зі стигмами в щоденному житті, вимагаємо від держави захисту.
Але, крім того, що ми розповідаємо про це історії, ми ще формуємо спільноту: до нас приєдналися мами дітей з рідкісними орфанними захворюваннями. Разом ми хочемо змінювати нормативну базу — це важливо і для аудиторії «Громадського радіо». Мені хочеться, щоб ця боротьба була ефективною. Щоб колись нам дійсно не було про що говорити в наших подкастах. Для ЗМІ це значить, що навіть маленька тема, як це може здаватися, має колосальне значення для великої спільноти людей. І медіа може стати їхнім голосом».
«Інвалідність не існує в вакуумі. Інвалідність існує тільки тоді, коли є бар’єр»
Дар’я Кукуріка, виконавча директорка ГО «Ліга Сильних».
«Ставлення до інвалідності змінюється у світі — вона не існує в вакуумі, а тільки тоді, коли є бар’єр. Наприклад, я пересуваюся на кріслі в колісному. У приміщенні, де немає сходів, моя інвалідність, як така, не проявляється, бо я можу вільно пересуватися. А якщо сходи — одразу ж інвалідність дає про себе знати. Більш широко — це про існування бар’єрів у нашому суспільстві.
Але інвалідність — лише одна з ознак, і то далеко не перша. Бо людина десь працює, у неї є якесь хобі, їй щось подобається. Але що ми бачимо в ЗМІ? «Ліга Сильних» провела медіамоніторинг і він нам показав, що перший образ, який ми бачимо у публічній площині — людина з інвалідністю, як об’єкт, що потребує допомоги. І десь на фоточках обовязково є коробка памперсів, без яких вона не проживе.
Якщо ж це інформація про благодійника, її переважно подають через певну обєктивацію людини з інвалідністю, на тлі якої висвітлюють благо, яке вона отримує у якості допомоги.
Героїзація людини з інвалідністю — це інша крайність, яка не є хорошою практикою. Ми розуміємо, що триває війна, люди отримують травми. Це класні історії, коли людина оговтується після ушкоджень, проходить реабілітацію, починає працювати. Водночас, ми бачимо зложивання словом «попри». «Попри інвалідність людина працює», «попри інвалідність людина подорожує». Тобто, інвалідність — це певна «складність», яку людина має побороти. І якщо це вдалося, вона вже героїня або герой. Але розмиває оптику, що інвалідність — лише одна з багатьох ознак. І то не завжди важлива.
Тому, готуючи матеріали, що стосуються теми інвалідності, варто робити самоперевірки через три питання: чи має людина в вашому матеріалі власний голос та чи є суб’єктом? Чи показує матеріал щось про неї, крім інвалідності? І третє: чи пояснюється в матеріалі, хто може усунути бар’єр, про який йдеться?»
«Ми маємо абсолютно розмаїту армію — мультиплікацію різних експертиз та різних досвідів»
Людмила Юзва, консультантка, «Національний Демократичний Інститут», к.соц.н.
«В українського суспільства є такий собі «ефект Попелюшки»: висипають перед нами усі крупи, горох, квасолю. І відразу хочеться все розсортувати, і через це ми беремо людей з інвалідністю: «Ага, це — видима інвалідність, це — невидима, це не зовсім інвалідність, а із цією можна жити». Схожа ситуація із ветеранами й ветеранками, мовляв, «ці достатньо воювали, а ці — не дуже». А ще ж накладається марвелівська геройська історія, де ветеран, як напівбог, що зараз вийде з пітьми й розірве ведмедя. А з іншого — це людина травмована, з чого росте набір упереджень і стереотипів про залежність, ментальний стан, так звану агресію тощо.
Але ми маємо абсолютно розмаїту армію — мультиплікацію різних експертиз, різних досвідів і характеристик. Сучасні українські військові — це і люди з науковими ступенями, і батьки з дітьми, і люди з інвалідністю. Важливо за вузькими ярликами не загубити розмаїття ознак.
Національний Демократичний інститут провів дослідження, де окрім усього іншого, ми намагалися вивчити подразники. Так ось, ветеранську спільноту дратує, що після повернення в цивільне життя «лише вони повинні інтегруватися». Це при тому, що суспільство мало би подорослішати й бути свідомим того, що це двосторонній процес.
Ще одна наша знахідка — ветеранська спільнота чітко артикулює важливість бути видимими і присутніми в медіа. А з іншого боку, вони з легким скепсисом, а іноді з журбою, говорять про те, що бути видимими в медіа абсолютно не дорівнює мати вплив».
«Ми можемо бути корисні один одному»
Maруся Маруженко, комунікаційна менеджерка ГО «Точка Опори ЮА»
«У нашому спільному з Київським міжнародним інститутом соціології дослідженні про ставлення до ЛГБТІК-спільноти, ми отримали неочікувані цифри. Бо направду, розраховували на гірше. Але 74% українців підтримують рівність прав ЛГБТІК-спільноти й законодавчий захист від дискримінації. 46% українців підтримують право на усиновлення дітей одностатевими парами.
Також ми спитали про усиновлення дітей одностатевими парами, і виявили, що 78% опитаних, які є вірянами Православної церкви України, підтримують реєстроване партнерство. Такого ніколи не було за часи Незалежності України. І з цих цифр стаєзрозуміло, що нормальне ставлення демонструють не лише молоді і прогресивні люди, а й інші категорії».
