Складність викликів сьогодення призводить до того, що громадські організації в Україні останні кілька років працюють в умовах психологічного перевантаження. При чому, команди переживають те ж, що і будь-хто в Україні, але також по роботі стикаються щоденно з переживаннями інших людей, допомагають їм долати персональні болі та виклики.
Слід розуміти, що травма — це те, що сталося всередині нервової системи після події. Коли людина зіштовхується із загрозою, мозок не аналізує, він дає сигнал виживати. Людина в цей момент не обирає поведінку свідомо, вона входить у біологічний режим захисту — «бий», «біжи», «завмри». І якщо ви, працюючи постійно з людьми, розрізняєте ці стани, то можете надавати ваші послуги чи допомогу більш професійно та чутливо.
Аліса Запорожець, клінічна психологиня, під час вебінару «Травма-інформована взаємодія: практика роботи з людьми в стресі» пояснила, як поводиться людина в травмі та як їй допомогти.
Особливості проживання травматичних станів
У травмі змінюється базова робота психіки. Варто памʼятати, що коли людина перебуває в такому стані, працювати треба не з її логікою, а з регуляцією стану.
Людина в стресі не потребує ані вашої оцінки, ані численних порад, ані «правильних слів». Але точно для неї буде помічним визнання реальності, зниження напруги, відчуття безпеки і контакту.
Тому така популярна фраза «тримайся» не працює, бо людина в цьому стані потребує, щоб її нервовій системі дали щось таке, що означить її безпеку. Наприклад, краще сказати «Я бачу, що тобі зараз дуже складно. Я поруч».
Як створюється відчуття безпеки?
Зважайте на три базові компоненти.
- Передбачуваність: надавайте по можливості конкретні відповіді, що буде відбуватися, скільки це займе часу, які наступні кроки.
- Контроль: дайте людині відчуття, що вона може зупинити процес, обирати варіанти, брати участь в ухваленні рішення.
- Прозорість: означуйте зрозумілі межі, надавайте чесну інформацію, не майте прихованих кроків та мотивів.
Моделі поведінки при роботі з людиною у травмі
Якщо людина плаче, краще не зупиняти її, не пришвидшувати, не «виправляти». Дайте їй простір поділитися своїми емоціями. Ви обережно можете сказати: «Я поруч. Ми можемо просто побути в цьому».
Якщо людина проявляє агресію, краще не сперечатися й не соромити. Спробуйте знизити напругу словами: «Я бачу, що це дуже складно. Давайте розберемо крок за кроком ту ситуацію, яка склалася».
Якщо ви помічаєте, що людина впала в ступор, спробуйте їй дуже простими діями повернути відчуття власного контролю. Нехай вона сама зробить вибір у якійсь простій дії, запропонуйте їй, які це можуть бути альтернативи: “Як вам зручніше, написати нам листа із заповненою анкетою, чи краще ми з вами тут заповнимо цю анкету” абощо.
Які фрази шкідливі у взаємодії з людиною у травмі?
- «Заспокойтесь».
- «Ви перебільшуєте».
- «Іншим ще гірше».
- «Розкажіть детально, що сталося».
- «Все буде добре / тримайтесь».
Такі необережні слова можуть призвести до відчуття сорому, недовіри, людина може закритися, зазнати ретравматизації, що може посилювати напругу в взаємодії із нею.
Що працює і допомагає тримати контакт?
- «Я бачу, що зараз вам складно».
- «Я поруч, давайте розберемося крок за кроком».
- «Ваш досвід важливий».
- «Ми можемо рухатися у вашому темпі».
- «Я тут з вами».
Дотримуйтеся принципу не знецінити стан, а зберегти контакт й знизити напругу.
Травма-інформована взаємодія – це зміна професійної оптики: із «Що сказати, щоб людина мене правильно зрозуміла?» на «Що сказати, щоб нервова система людини змогла це витримати?».
Аліса Запорожець наголошує: найменше, що ви можете зробити вже сьогодні як в комунікації зі своїми колегами в організації, так і спілкуючись з людьми, які звернулися до вас, це дотримуватися трьох принципів:
- бачити стан людини, а не тільки її поведінку;
- знижувати рівень загрози у взаємодії;
- зберігати контакт навіть у складних емоціях.
«Ми постійно працюємо з різними станами нервової системи, але не завжди це враховуємо. Наше завдання – зберегти контакт, який нервова система може витримати в цей момент», – підсумовує Аліса Запорожець.
Рекомендації, як допомогти собі
- Дозуйте емпатію – це вичерпний ресурс. Тому «я співпереживаю, але не проживаю замість іншого».
- Розмежуйте «контакт / відповідальність». Тож «я відповідаю за якість контакту і процес, але не за весь результат».
- Здійснюйте дебрифінг (аналіз ситуації) як обов’язкову практику у своїй роботі. Це стабілізує команду після складної взаємодії з людиною в стресі й надалі зменшить ризик накопичення професійного вигорання.
Нагадаємо, більше про турботу про себе ви можете дізнатися тут – «Спочатку подбайте про себе, щоб підтримувати інших – рекомендації психотерапевтки Інни Сузової»
Вебінар відбувся у межах проєкту, який Київський хаб прав людини проводить спільно з Центром громадянських свобод, Норвезьким Гельсинським комітетом та за підтримки уряду Норвегії.
