Медіа мало пишуть про старших людей, а якщо такі матеріали і виходять, то у них говорять переважно експерти, а голоси тих, про кого йдеться, майже відсутні. Це одна із знахідок дослідження «Вікова дискримінація: репрезентації та досвід людей старшого віку (60+)», яке під час круглого столу в Укрінформі представила команда «Українського інституту медіа і комунікації». Організація отримала підтримку на цю розвідку у межах конкурсу малих грантів «Спроможні впливати” від Київського хабу прав людини.
«Наша організація працює з цією темою четвертий рік і вирішили зробити дослідження тому, що спостерігаємо не зовсім коректне представлення літніх людей в українських медіа і вирішили перевірити наші гіпотези. За результатом зібраних матеріалів ми ще маємо розробити рекомендації для українських редакцій», — пояснила актуальність розвідки Діана Дуцик, виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації».
Кілька важливих тез, озвучених під час події:
- Люди старшого віку стикаються з бар’єрами, коли виникає необхідність отримати цифрову послугу, але вони не мають навичок або гаджетів, які дозволяють це зробити. З іншого боку, у медіа шириться стереотип, нібито ця категорія людей не здатна опанувати такі навички. З практики в УІМК знають, що така думка є хибною.
- Опитані називають три ключові проблеми: невидимість, безголосся та об’єктність. У матеріалах згадують про старших людей найчастіше як про тих, хто потребує підтримки, тим самим позбавляючи їх суб’єктності.
- Мова має значення. Термін «люди похилого віку» є дискримінаційним, поза тим, ця термінологія «живе» в офіційних документах та законодавстві, а також займає перше місце за вживаністю у журналістських матеріалах. Варто започаткувати у суспільстві та органах влади процес для того, щоб це змінити.
- Слово «пенсіонери» стосується соціального статусу людини, яка отримує пенсію, і не підходить для опису покоління. Натомість його часто вживають у тематичних матеріалах, але це неправильно, наголошують експерти.
- Тематична рамка, у якій можна прочитати про старших людей, досить обмежена: соціальна сфера, пенсійне забезпечення, здоров’я, ВПО та війна. Зовсім трохи займають спорт, освіта та дозвілля. Інша крайність – матеріали про супер-старіння та активне життя в поважному віці. Масова аудиторія, особливо люди, які зазнали впливу війни чи вимушено полишили дім через бойові дії, не дуже позитивно сприймає такі історії, приміряючи їх на себе і свою виснаженість пережитим.
- Опитані називають прийнятними звернення «пан» та «пані», і негативно ставляться до «бабуся» і «дідусь» від сторонніх людей. Сюди ж можна віднести слово «старенькі», яке за позірною лагідністю приховує приниження людини і применшення її особистості.
- Повномасштабне вторгнення, відтік людей і кадрова криза трохи змінили ставлення працедавців до найму старших працівників. Але загалом фахівці у віці продовжують отримувати відмови, навіть якщо вакансія хронічно лишається незакритою.
«Розмова про ейджизм — це не тільки питання етики, а це про якість суспільного діалогу. 15 червня ООН буде відзначати Всесвітній день поширення інформації про зловживання щодо людей похилого віку. Тобто ООН прямо пов’язує проблему насильства, дискримінації, соціальної ізоляції із ейджизмом і стереотипами у суспільстві. І тут ми вже говоримо не тільки про репутацію медіа, а про права людини», — наголосила Ольга Герасим’юк, голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.
Пані Ольга також поділилась промовистими цифрами: 23% населення України – це люди віком 60+. Натомість якщо говорити про представленість покоління у медіа, вона сягає лише близько 4%. А значить, майже чверть суспільства відсутня в інформаційному просторі, хоча телевізор сьогодні переважно дивляться саме старші люди.
Учасники круглого столу погодилися з тим, що переосмислення рамки трансляції повідомлень про старших людей у медіа, а отже і суспільного їх сприйняття, можливе, але водночас, що це нешвидкий і багатогранний процес, старт якого все ж покладено.
Нагадаємо, конкурс малих грантів “спроможні впливати” адмініструє Київський хаб прав людини у співпраці з Центром громадянських свобод, Норвезьким Гельсинським комітетом та за підтримки уряду Норвегії.
